Від чого залежить віра дітей в Санта-Клауса

Діти повинні вчитися розрізняти реальне і вигадане. Принаймні, такому розрізненню вчать в сучасному суспільстві розвинених країн. Проте в культурній традиції ряду країн існує ряд вигаданих персонажів, в існуванні яких дітей переконують до тих пір, поки вони самі не з'ясують, що їх не існує. До таких персонажів належать Санта-Клаус, Святий Миколай, Дід Мороз зі Снігуронькою та інші новорічні та різдвяні персонажі.



Феномен Санта-Клауса, Святого Миколая та Діда Мороза ускладнюється ще й тим, що діти, яким систематично вселяють, що ці персонажі реальні, в передсвятковий і святковий період зустрічають численні свідчення їхнього існування. Санта-Клаусів і Дідів Морозів діти неодноразово, іноді по декілька разів за день, зустрічають в торгових центрах, на дитячих святах і на вулицях, батьки запрошують додому найманих акторів або самі зображують Санту чи Мороза.

У дослідженні, опублікованому в журналі Cognitive Development, психологи з США перевірили, як змінюється ступінь впевненості дітей в існуванні Санта-Клауса в залежності від частоти зустрічей з людьми в костюмі Санти. Виявилося, що чим частіше дитина бачить таких людей, тим сильніша впевненість в тому, що чарівник існує насправді.



Результати раніше проведених опитувань також показали, що навіть коли діти усвідомлюють фантастичну природу більшості вигаданих персонажів ("монстрів не існує", "привидів не існує"), віра в новорічних і різдвяних персонажів зберігається багато років.

З роками діти виявляють, що Санти не існує; однак процес усвідомлення, досі погано вивчений. Існує дві версії: перша - про те, що по мірі того, як дитина стає дорослішою, батьки все менше згадують Санта-Клауса, і віра в нього пропадає; друга - про те, що віра в Санту залишається міцною до тих пір, поки дитина не накопичить критичний обсяг знань про навколишній світ. Усвідомивши, що історія Санта-Клауса суперечить повсякденному досвіду та законам фізики і біології (польоти на возі з оленями). У випадку з Дідом Морозом ключову роль повинні грати його безсмертя і швидкість пересувань.



Результати онлайн-опитування, проведеного дослідниками, схиляються на підтримку першого припущення. Батьки заповнювали онлайн-анкети, відповідаючи на питання про те, чи вірять їхні діти в Санта-Клауса, як часто батьки згадують Санту, дарують різдвяні подарунки від імені чарівника, переодягаються в Санта-Клауса в святвечір і т.д. Статистика показала, що діти від 2 до 7 років сильніше вірять в Санту (і менше задаються питаннями про його фізичну природу), а батьки частіше розповідають про нього як про реального персонажа.

Результати обох опитувань також показали, який шлях проходить дитина від безумовної віри в Санта-Клауса до заперечення його існування. Коли дітям пропонували написати записки з питаннями Санті, якість питань безпосередньо залежало від віку. Зацікавлені запитання, за якими не крилося затаєне підозра (на кшталт "А правда, що на Північному Полюсі холодно?") ставили діти до 7-8 років; діти 8-9 років починали ставити інші запитання на кшталт "А як ти поміщаєшся в димар" і "Як літають твої олені". Поступова критика міфу про Санта-Клауса рано чи пізно призводить до викриття його міфічного існування.