15 поколінь лондонського таксі

Так склалося, що більшість людей, надивившись фільмів, вважають, що лондонське таксі одної моделі, одного кольору та незмінювалося вже десятки років. В певній мірі, стосовно кольору, це так. Насправді, воно дійсно обмежене стандартним форм-фактором, кольором та розмірами, але ось моделей лондонського таксі змінилося безліч. До речі, лондонські «чорні кеби» досі називаються hackney — словом, що походить від французького hacquenée. Так французи називали коней, які бралися в оренду .



Оскільки, історія лондонського таксі розпочалася ще в далекому 19 столітті, то з урахування великої кількості наявних у нас матеріалів, ми постаралися коротко в стислій формі розповісти про кожне покоління.

Bersey Electric Taxi (1897)
Перші автомобілі-таксі в Лондоні були електричними. Їх введенню місто було зобов'язане молодому, 23-річному бізнесменові Уолтеру Берсі, який заснував компанію London Electric Cab Co і спроектував спеціальні електромобілі для використання в якості міських кебів. Машини з 3-сильним мотором могли проходити до 75 км між двома зарядками. Компанія розорилася в 1900 році.

Rational Cab (1904)
У 1903 році таксі в Лондоні з'явилися знову — вже бензинові. Аж до 1929 року ніякої системи і єдності не було, різні компанії закуповували різні автомобілі. На знімку — таксі марки Rational, також були Herald, Simplex, Sorex, Prunel, Fiat, Wolseley-Siddeley, Belsize, Humber, Austin, Argyll і Darracq. У них були різні компонування, і в принципі, їх пов'язував тільки обов'язковий чорний колір.



Unic 12/14 HP Taxicab (1908)
Але абсолютна більшість лондонських кебів були зроблені французькою компанією Unic — до кінця 1910-х років «Юніки» становили до 80% всього рухомого складу. Ось такі старенькі «Юніки» їздили по Лондону аж до середини двадцятих (втім, були і більш нові моделі), щоправда, як вже говорилося, в чорному кольорі.



Beardmore Mk2 Super Taxi (1923)
У 1919 році шотландський промисловець Вільям Бердмор першим спробував отримати ексклюзивний контракт на таксі для столиці. Він представив першу модель Beardmore Mk1, потім у 1923-му модель Beardmore Mk2 Super, далі в 1927-му модель Beardmore Mk3 Hyper. Приблизно в цей час сформувалася і класична компоновка — місце поруч з водієм не мало сидіння, а служило для багажу.



Morris G International Taxi (1929)
Основним конкурентом Бердмора була компанія Morris. Вона представила свою першу версію таксі в 1926-м, а в 1929-му випустила модель G, що відрізняється своєрідним компонуванням — пасажири сиділи багато вище водія і взагалі перебували в чудовому комфорті. Проблемою і Beardmore, і Morris була висока ціна одного таксікеба. Що підходило для звичайного автомобіля, але не годилося для таксі, призначеному для масових закупівель однією фірмою.



Austin 12/4 Taxi High Lot (1929)
В тому ж 1929-му з неба вдарив грім, тому що в боротьбу за монополію включилася компанія Austin, що випустила ідеальне таксі та потрапила в яблучко з першого разу. Гроші на розробку, компанії виділила велика лондонська компанія таксі Mann & Overton. Машина була зроблена дуже високою, людина могла практично стояти всередині. Це, вкупі з дуже низькою ціною, тут же вбило конкуренцію — Austin за кілька років видавив всі альтернативні компанії.



Austin Low Loader (1934)
А ще через кілька років на моделях Austin з'явилася низька підлога, як у сучасних низькопідлогових автобусів. Лінійка з такою підлогою отримала найменування LL (Low Loader). Під цим найменуванням можна зустріти і більш старі 12/4, і нові шасі Austin. Тобто мова йшла саме про компонування, а на якому шасі це робилося — неважливо. Зовнішність машин 2-ї половини 30-х вже чимось віддалено нагадувала сучасні таксікеби.



Austin FX3 (1948)
Після війни старі таксі вже безповоротно застаріли, і Austin представила дуже успішну модель FX3. У неї, як і раніше не було лівої передньої дверці (там було місце для багажу), задні двері, як і раніше, мали петлі на задній частині, тобто відчинялися для зручності пасажирів. Але при цьому машина була сучасною, більш витривалою і швидкою. Вироблялися такі кеби аж до 1958 року. Доречі, індекс FX3 має такий порядковий номер, тому що до того було два післявоєнних прототипи FX1 і FX2, але вони виявилися невдалими. Кузови для FX3 будував не Austin, а відоме кузовне ательє Carbodies, тобто це було спільне виробництво.



Beardmore Mk7 Paramount Taxicab (1954)
Треба сказати, що компанія Beardmore так просто не здалася. Вона випустила моделі Mk4 Paramount, Mk5 Paramount Ace, Mk6 Ace і, нарешті, досить вдалу Mk7 Paramount Taxicab, що по компоновці практично копіювала Austin FX3. На той момент офіційної монополії не було, були лише певні вимоги до міських таксі, і в Beardmore їх дотримали. У ранніх версіях місце для багажу було відкрите, але на знімку пізня версія 1965 року (всього Mk7 виробляли до 1966-го і зробили близько 650 екземплярів), коли це обмеження зняли та з'явилася ліва дверця.



Austin FX4 (1958)
Нарешті, в 1958-му з'явилося саме канонічне лондонське таксі — те саме, проти зникнення якого так билися всі британські патріоти і прихильники дотримання традицій. Від FX3 автомобіль відрізнявся в першу чергу тим, що майданчик для багажу став закритим, плюс змінилося компонування — пасажири могли сидіти один навпроти одного. Ця машина з різними змінами проводилася аж до 1997 року, і в якийсь момент 100% лондонських таксі були саме FX4. У 1982 році компанія British Leyland практично припинила своє існування, але Carbodies перехопила падаючий прапор у Austin, і останні 15 років машина проводилася Carbodies FX4. Всього було вироблено понад 75 000 машин FX4.



Carbodies FX4R (1982)
Ось на знімку вже машина виробництва Carbodies. Насправді компанія намагалася зробити свій хід, представляючи в різний час моделі Carbodies FX5 і FL6. Після перекуповування моделі FX4 у розореної Austin, компанія пішла в гору і регулярно вносила в модель різні удосконалення. Остання версія, вироблялася в 1990-і під назвою Carbodies Fairway. А в 1984-му ліцензію купив лондонський таксі-оператор London Taxis International (LTI) (той самий, згаданий раніше Mann & Overton) і налагодив своє виробництво під маркою LTI FX4.



MCW Metrocab (1987)
Ще в 1972 році Austin пропонували операторам нову, більш сучасну і відповідну часу своїм дизайном модель Metrocab, але ті відмовилися — FX4 всіх влаштовував. Після розорення Austin розробки були придбані компанією-виробником автобусів Metro Cammell Weymann (MCW), яка спеціально для виробництва легкових кебів заснувала бренд Metrocab і почала виробництво більш сучасних таксі — правда, все ж з тим улюбленим компонуванням. У 1989-му бренд перейшов до Reliant, в 1991-му — до Hooper, в 2001-му — до Kamkorp, а модель продовжувала проводитися аж до 2006 року і співіснувала з FX4. На знімку — Metrocab періоду Reliant.



LTI TX1 (1997)
Коли було прийнято рішення про закінчення виробництва FX4, знадобилася заміна. LTI не стала звертатися до сторонніх виробників, тим більше вже маючи досвід виробництва FX4 своїми силами, і спроектувала модель TX1 — першу за багато років «офіційну» заміну (Metrocab все-таки був альтернативною моделлю). Основним завданням було збереження класичних форм і при цьому додання машині сучасного вигляду.



LTI TX4 (2007)
Потім послідували оновлення — в основному, внутрішньої начинки, дизайн залишався колишнім. Моделі називалися TX2 і TX4. Остання, донині є основним таксі Лондона. Треба сказати, що в тому ж 2007 році компанію LTI придбала китайська Geely і почала випускати модель для китайського і не тільки ринку під брендом Englon TX4 (слово Englon для китайця співзвучно слову England).



New Metrocab (2014)
Але не спала і компанія Kamkorp. У 2014-му вона відродила бренд Metrocab, представивши модель New Metrocab — перший в історії повністю електричний «чорний кеб» класичної компоновки. Таким чином, Kamkorp замкнула коло, повернувшись до витоків — електрокарам Bersey Electric Taxi.



Надіємось, що вам сподобалася наша розповідь про історію лондонського таксі і ви залишите коментар чи поділитеся посиланням зі своїми друзями.

Всього найкращого!
Команда Senfil.